|
І знову про вчителя мовимо слово…
Дорога людського життя не прокладена завчасу, вона пов’язаназ епохою, із суспільством, і, насамперед , з самою людиною, її інтелектом, бажанням служити людям. Вчительська доля… така велична і скромна, така талановита і проста, така вимоглива і добра. Вчитель – це не професія, це покликання, бо не народившись учителем, ним не можна бути. Вчитель – це дар від Бога. Саме про таку особистість - Людину з великої літери й хочеться розповісти сьогодні. Особливо це приємно, коли пишеш про свою наставницю, якій цими днями виповнилося 75 років. Народилася Марія Георгіївна Русин в с. Павлово Свалявського району. У 1965 році закінчила Ужгородський національний університет. Свою трудову діяльність розпочала в с. Тибава, де пропрацювала 2 роки. А потім переведена на посаду вчителя укр. мови та літератури Неліпинської середньої школи. Саме в цій школі і розкрились основні риси її характеру: працьовитість, людяність, доброзичливість, любов до дітей. Тут, у цьому селі, знайшла свою долю, свого чоловіка Георгія, разом з яким народили, виростили двох чудових, розумних, інтелігентних дітей, дали їм вищу освіту. Час летить невпинно, і його не зупинити. Сивина вже вкрила її скроні. А вона й досі така привітна, з лагідною посмішкою на вустах. Добра, душевна красою, мудра, інтелігентна вчителька, добрий порадник, цікава співбесідниця… Ці риси характеру можна перелічувати довго. І часом дивуєшся: у чому полягає секрет її майстерності? Думаю, перш за все, у любові до дітей, в постійних пошуках і великій праці. Не одне покоління випустила Марія Георгіївна у світ. Багато випускників школи стали її послідовниками. Серед них і директор Неліпинської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Легеза Надія Василівна. Саме Марія Георгіївна прищеплювала нам любов до рідного слова, до рідної землі, вчила любити своє, рідне. Вона, як мама, любила, пригортала, гладила і пестила своїх учнів. Скільки праці, скільки волі, Скільки ласки і теплоти Ви нам серце й свою долю, Ніби мати віддали. Особливі слова хочу сказати вчительці і я, її учениця. Саме вона свого часу переконала мене навчатися на філологічному факультеті. А якою великою і безмежною була її радість, коли я переступила поріг рідної школи уже не як учениця, а як молода вчителька, її колега. Скільки добрих, щирих, мудрих порад дала вона мені! Спасибі Вам, дорога Маріє Георгіївно, за те, що ви були і є у нашому житті. Минула ціла епоха і роки невпинно пливуть, немов гірська річка, але час безсилий перед людською величчю, перед прагненням особистості бути корисним для суспільства. Нині Марія Георгіївна вже 20 років на пенсії, але невичерпні знання і бажання допомогти і бути корисною не полишають її. Ми, колеги, завжди раді зустрічі з Марією Георгіївною, адже вчителя у минулому часі не буває. Учитель – це як вічний незгасний вогонь, який палає і палатиме завжди у серцях вихованців. Тож найщиріші слова вдячності, дорога Маріє Георгіївно, прийміть сьогодні від нас, ваших учнів, колег, знайомих. Осипаються дні пелюстками, Непомітно спливають роки. Не сумуйте, гордіться літами, Бо не марно прожиті вони. Нехай Бог посилає здоров’я і силу Весна дарує молодості цвіт, Щоб ви добро на цій землі творили З любов’ю в серці ще багато літ. Колишня учениця, а зараз – заступник директора ,учитель української мови та л-ри Неліпинської ЗОШ І-ІІІ ст. І.М.Лендел 
|
