Берегиня роду людського

Опубліковано: Понеділок, 18 березня 2013, 07:20
Перегляди: 3450

Сценарій позакласного заходу на тему

«Берегиня роду людського».

Підготувала:

вчитель світової літератури

Неліпинської ЗОШ І-ІІІ ст.

 

Русин Оксана Іванівна

 

(Святково прибрана зала. За партою сидить хлопчик і роздумовує над темою твору «Берегиня роду людського».)

  

З’являється   Муза.

Муза:  Бачу,важко  тобі дається цей  твір. Це і не дивно, адже описати словами  свої  почуття до матері-жінки не завжди вдається. Серце переповнене  почуттями,а на аркуш паперу  не  лягає жодне слово. Чи не так? А хочеш-я тобі допоможу? Не напишу за тебе  цей твір,звичайно, але як Муза можу показати тобі  красу  і  велич  жінки-матері  в  усі  часи.

А  почнемо  ми з тобою  з Давньої  Еллади.

Хлопчик: О,це дуже  цікаво! Я із задоволенням помандрую з тобою до часів  Давньої  Еллади

( Звучить  грецька музика)

Муза: Олімп – найвища гора  у всій Елладі. Схили  її вкриті  густими  лісами, на  її  вершині лежить вічний  сніг. Вона  оповита густими хмарами. А на самому  верхів’ї  -  золоті  намети  невмирущих  богів, де на високому  троні  сидить  Зевс.

(Інсценівка №1)

Зевс:  Я – цар  богів  і людей. Поряд зі мною моя  дружина  Гера. Я найсильніший з богів. Бурі  і  грози, вітри і дощі, блискавки і  грім – все  це відбувається  за моєї  волі. Горе тому, хто порушить лад,встановлений мною на землі.

Муза: Свою  волю  Зевс  передає  людям , посилаючи  на Землю  священного птаха – Орла. Якщо греки  бачать  Орла- вважають ,що їх супроводжуватиме  успіх. Вони  славлять і Геру,як  царицю  богів  і берегиню сімейного  вогнища.

Гера: Коли я, сяючи  красою, в ошатному  вбранні  входжу  до зали,всі боги  встають і  схиляються  перед  дружиною  наймогутнішого бога.

 

У мене теж є улюблений  птах – пава, корона з пір’я  на голові  птаха вказує, що він належить  до почту цариці  богів.

Муза:Прекрасна  і велична  Гера,але часто  палає гнівом її обличчя. Під час Троянської війни  вона  багато зла заподіяла  троянцям. Але  вона завжди залишилася  берегинею сімейного  вогнища. Берегиня – це та,що  береже оселю, оберігає  від  невірного  кроку, від  непроханого  лиха і напасті. Це та, що ніколи не вимагає  від  нас  ніяких  жертв, а сама  задля нас  жертвує  всім- навіть  життям.

Хлопчик: Але ж моя мама  не богиня,але має  всі  перераховані  якості. А тогочасні  жінки  були  такими ж красивими і розумними,як моя мама?

Муза: Так,юначе,давай  подивимося.

( Виходять  музи)

Каліоппа:  Я- Каліоппа- муза епічної поезії. Еллада  уславилась поетами, серед  них  найвеличніший  Гомер.

Мельпомена:   А я- Мельпомена-муза  трагедії.Згадаймо  величний  початок трагедії «Антігона».

Терпсихора:  Я- Терпсихора- муза танців. Коли  зˈявляємось  ми ,тоді  боги  забувають  про  розбрат,мир  і  тиша  царюють  на  Олімпі. Навіть  орел Зевса  опускає  свої  могутні  крила  і заплющує  очі. Він  тихо дрімає  на  палиці  царя. Світлий  сяючий  хоровод  кружляє у блакитній залі  богів.

( Танець  трьох  Муз)

Муза:  Але  тогочасні  жінки  були  не  тільки  розумними, але  і  красивими. Немає на  Олімпі  богині прекраснішої  за  Афродіту.

Афродіта:  З  піни  морської  народилася  я – богиня  кохання  і  краси. Я  росла  поблизу  Кіпра. Куди  ступлю—розквітають квіти, з  усіма  я добра  і ніжна, крім  тих, хто  любить  тільки  себе.

(дарує квіти присутнім)

Хлопчик: Яка прекрасна і неповторна Давня Еллада! А жінка і в той час була подібна до сучасної жінки: поєднувала в собі любов і красу, розум і мудрість. А що було далі?

Муза: Я тобі розповіла про міфічних жінок. Таких недосяжних для простих людей. Запрошую тебе зробити декілька кроків біблійними стежками.

(Звучить  тиха  музика.На її фоні  розповідається легенда про  створення жінки)

Муза: Але це  лише  початок  шляху,по котрому  пройшла  жінка. У  Біблії  є  багато прикладів-притч, у яких  розповідається  про велич  і красу  жінок-матерів.

( Інсценівка  №2  «Монолог  Марії»)

Хлопчик: Тож  із біблійних  сюжетів я дізнаюся, що найперше покликання жінки – це бути матір’ю.

( пісня «У дитинство спогадом вернуся» )

Муза: найбільш популярні біблійні сюжети надихали письменників, поетів на створення справжніх шедеврів. Одним із таких є витвір Рафаеля «Сікстинська мадонна». Не менш популярним є полотно Леонардо да Вінчі «Джоконда» - з епохи Відродження.

(Монолог Мони Лізи)

Я –жінка.  Я терпляча. Та коли на мене постійно дивляться як на загальновизнаний шедевр, еталон високого мистецтва і навіть диво, то я не витримую і посміхаюсь. А люди завмирають у захваті і непорозумінні.

-         Яка загадкова посмішка! – кажуть вони одне одному. – Ви розумієте? А ми – ні! У цьому вся привабливість!

Мені набридли ці слова, погляди, в яких немає розуміння, але є значущість і захват. І я вирішила розкрити секрет своєї посмішки. Та чи секрет? Його не існує. У мене звичайна іронічна посмішка. Так, іронічна, досить поширена у наш час, який ви, люди, пізніше назвали вічно прекрасною добою Відродження. Ви оцінили наш час заслужено. Але це не означає, що все у нас було ідеально. Взяти хоча б мене.

        Я любила Леонардо да Вінчі, і він кохав мене.  Та я не наважилася вийти заміж за художника й ученого. Я стала дружиною багатого купця. Проте дні з нелюбом виявилися нестерпними тортурами . Страждав і Леонардо. Що нам допомагало? Іронія. Ми згадували набагато трагічніші приклади кохання і посміхалися … Мені було трохи легше. Я не бідувала. А Леонардо доводилося важко.  Але іронія надавала йому додаткової сили, і він брав у руки пензель, створював мій портрет. Риси обличчя на картині мої, а душа – Леонардо. Здається, що слідом за посмішкою на моїх очах з’являться сльози.  Я справді готова розплакатися. Адже я звичайна Жінка. А Леонардо – він сильна людина.

         У повсякденному житті Леонардо був легко вразливим і навіть сентиментальним. Він не міг приховувати свої почуття і коли закінчив мій портрет після чотирьох років титанічної праці, не витримав, схилив голову і заплакав. Сльози щастя і горя змішалися на його обличчі. Та ось він підвів голову, подивився на мене … і посміхнувся. Ми посміхалися разом. Тієї миті ми були понад усіма умовностями, понад усіма людськими пристрастями і бажаннями. Я сміялася над ситим життям дружини купця. Леонардо забув про свої негаразди і біди. Навіть понівечене кохання не заважало нам радіти.

         За такі хвилини можна віддати усе життя. І я хочу, щоб ви, люди, розуміли це, коли дивитеся на мене.

         Приберіть з мого обличчя удавану серйозність. Погляньте на себе іронічно – і ви зрозумієте, що таке гільдія видатних людей, у котрих не було чинів і маєтків, та імена яких залишилися жити у віках. А якщо ви не заслужили визнання і ваше ім’я не вихвалятимуть нащадки, також усміхніться.

          Чи мало імен гідних людей забуто?

           « Таке життя! » - як казали у нас за доби Відродження. Ми не тільки уміли іронізувати, а й дещо залишили після себе. Ми могли б зробити набагато більше, якби були іронічніші. І коли ти, людино ( а нам уже час перейти на «ти»,  -  адже ми знайомі понад чотири століття), коли ти, людино, починаєш відчувати себе найкращою у світі – стоп! Тут може настати кінець твоїй досконалості. Швиденько посміхнися. Нехай утворяться іронічні складки біля твого рота. Не бійся посміятися над собою. Не ставай на п’єдестал. Навіть каміння не вічні. Колись загину і я, хоч би як мене берегли,за яких би температурних умов зберігали. Та вічно житиме іронія.

         І якщо тобі, людино, важко, посміхнися і ти. А потім чекай на свого Леонардо.

Хлопчик:Отже, Монна Ліза так  кохала  Леонардо,як моя мама тата?

Муза:  Не зважаючи на жодні  перепитії життя, жінки народжують  дітей і кохають чоловіків,шукають  суджених,завмираючи у передчутті щастя. Але дуже часто доля жінки трагічна і важка. Згадаймо хоча б Шевченкову «Катерину».

(Монолог «Катерини»)

(Пісня «Я в тривозі  дивлюся  на  небо»)

Хлопчик: Дійсно, доля жінки  сповнена мук і страждання. Але відраду вона знаходила  в  материнстві.

Муза: Материнське серце здатне перейматися болем на  відстані, журитися долею  своїх дітей, онуків, правнуків. Проте,дуже  часто,за буденною зовнішністю,за клопотами  діти не помічають її  справжнього обличчя,краси,величі,мудрості. Не помічають радості, материнської любові,наприклад,як у  Моріса  Метерлінка «Синій  птах»

(Інсценівка)

Муза: У  чарівному  саду  під  наглядом долі  живуть земні радощі. Це велика  радість бути справедливим, це радість бути добрим,радість закінченої праці,радість мислити, радість розуміти,радість бачити прекрасне. Але серед них є найголовніша і неповторна – радість материнської любові. А от і вона  сама.

Радість материнської любові: Ви  впізнали мене,діти?

Тіль-тіль:  Ви дуже схожі на мою маму: такі ж очі,губи,руки…

Мі-тіль: Тільки наша мама так гарно не одягається. Ми живемо дуже бідно.

Тіль-тіль: Я й не знав,що моя мама  може  так вбиратися. А з чого зіткана твоя сукня? З шовку,срібла чи з перлів?

Радість материнської любові:   Моє вбрання зіткано з ваших поцілунків, ласки, допомоги. Всі мами багаті, якщо вони люблять своїх дітей, а діти люблять їх. Немає ні бідних матерів, ні негарних, ні старих. Їхня любов є найчудовішою з усіх радостей. Коли вони сумують, досить їм поцілувати дитину або дитині поцілувати їх – і всі сльози, що наверталися їм на очі, перетворюються на зорі.

Тіль-тіль: Ми так хочемо лишитися тут, зі своєю мамою.

Мітіль: Тут вона така красива, лагідна. А вдома – змучена, знервована.

Радість материнської любові: Маленькі мої! Треба придивитися уважніше, розплющити очі. Ви прийшли сюди, щоб навчитися бачити мене, коли ви дивитеся на мене там, на землі. Розумієте? У кожної дитини є одна – єдина мамам, найпрекрасніша з усіх, навіть коли змучена важкою працею. Треба тільки добре знати її і вміти на неї дивитися.

Хлопчик: Мама – символ усього найкращого, найтеплішого, найбагатшого. Можливо, саме тому, за буденними справами ми не помічаємо цього.

Муза: я рада ,що ти зрозумів, адже у матері найвірніше і найчутливіше серце – в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не залишається байдужим.

Хлопчик: я вдячний тобі, Музо, за цю мандрівку, вона мені дуже допомогла. І поки спогади не покинули мне, я швидко побіжу писати твір. А ти хвилинку зачекай.

 

Звучить пісня Т.Повалій «Посіяла ……………..»

 

Хлопчик зачитує твір.

 

(Пісня «Не забувайте батьків шанувати»)

 

 

Твір на тему «Берегиня роду людського»

 

             Дівчинка, жінка, мати, богиня, берегиня. Ось далеко не весь перелік слів, якими можна назвати найріднішу, наймилішу людину у світі. Вона то сором’язливо, мов дівчина, опустить донизу очі, то мов пава – жінка світиться веселковою радістю, або спопелить гордим поглядом богині твою душу. Але завжди вона залишається берегинею роду людського. Та буденні справи тримають нас у тенетах. І ми не замислюємося над тим, які думки живуть у неї в голові, які ще шедеври таять її лагідні руки, якими почуттями переповнюється її серце. В одному я переконаний: для мене вона завжди буде еталоном краси, мудрості, любові.

 

 

работа в одессе